Про себе

                 Про себе

                                                               Життєве кредо:

«Людина лише там чогось домагається, де вона сама вірить у свої сили».

                             

      Педагогічне кредо:

«Навчаючи-учись,навчаючи-твори, у процесі творчості-навчай».

   Власний особистісний і педагогічний портрет

У житті людина завжди має можливість вибору, самовизначення. І від того, чи вірним буде цей вибір, залежить наскільки щасливим буде твоє життя. Мій вибір – професія Учителя. Школа – це не лише місце роботи, вона мій другий дім, у якому є радості і турботи, проблеми і успіхи… Якщо запитати, чому саме таким був вибір професії, для багатьох незрозумілий, адже професія вчителя в сучасному суспільстві не є популярною, відповідь буде однозначною: «Моя професія – це моє життя, яке є багатогранним; але найважливішими його сторонами є любов до дітей і безмірна закоханість в науку наук – біологію».  Для мене однозначною є відповідь на запитання: який предмет у школі найважливіший? Всі важливі і необхідні для всебічного розвитку особистості, але для мене біологія – основний. Адже біологія – це предмет, засобами якого формуються ключові компетентності учнів, необхідні для соціалізації, творчої самореалізації особистості, розуміння природничо-наукової картини світу, вироблення екологічного стилю мислення і поведінки та виховання громадянина, здатного прогнозувати наслідки своєї діяльності та нести відповідальність за свої дії.

Про мене кажуть, що я – людина мети. Так, я вмію переборювати сумніви, нерішучість, я вмію, затамувавши біль, співати пісню перемоги, і з вірою у перемогу сама себе живити новими силами. Я знаю, що немає нічого неможливого, а те, що деякі вважають неможливим, насправді просто вимагає більше часу. Тому що я – учитель. Я – Учитель і це визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами, – і так багато років... Це час, наповнений щоденною кропіткою працею, бо ти торкаєшся найціннішого – людських душ.

Я вчу своїх дітей не бути байдужими, не ховатися поза спинами інших, не ображати слабших, не лицемірити, не опускати очей, коли бачать неправду, не зраджувати, бути милосердними… Я чекаю, що мої пташенята, які вилетять з-під крила, таки повернуться колись додому. Я вірю їм, вірю в них. Я чекаю на їхні успіхи, на їхні досягнення і радію, коли мої учні знаходять вірних друзів й обирають правильний шлях у житті.